Головна » 2018 » Травень » 9 » Щастя в освіті або чому стара освіта робить нас нещасливими.
12:03
Щастя в освіті або чому стара освіта робить нас нещасливими.

 

Попереджаю: багато букв, можете не читати
Сергій Дятленко 

 

Суспільство тоне в постійному незадоволенні, бурчанні, всепропальщині, нитті. Стало модним обхаяти тих, хто вище, навіть не для того, щоб прикрити свою бездіяльність, а просто так, без мети, легко і не вимушено, як сказати «добраніч». Безпредметно покритикувати – це як помити руки, на всяк випадок захистити себе. І це реально бісить.
 

Однією з причин відчуття «нещасливості» українців є перекоси в освіті, які культивувала радянська освітня система, і, яку Україна довгий час не наважувалася змінювати. Частина наших громадян і тепер вважає радянську освіту доброю, а може навіть найкращою. При цьому наводяться приклади на кшталт: «так ми з вами ж вивчилися і стали добрими фахівцями», чи «а науковці які в нас були(є)», чи «а ракети в космос запускали».

Я тут не стану писати про те, що частину досягнень савети банально стибрили. І про це є багато матеріалів. А досягнення окремих людей не можуть слугувати оцінкою всієї системи, інакше дяка, який свого часу навчав Тараса Шевченка, потрібно поставити в рейтингу вище Сковороди і на майбутній N-гривневій купюрі зображати саме його портрет. Я про «почуття нещасливості», «всепропальщину», «неуспішність» як плоди отої самої радянської освіти.
 

Головним прапором тої освіти були ЗНАННЯ, які, як казав мій дідусь, «за плечима не носити».
Нам не вистачає критичного та системного мислення, вміння аналізувати, оцінювати ризики, логічно обґрунтовувати позицію, відстоювати власну думку, шукати та, що не менш важливо, сприймати різні варіанти вирішення.

А ще проблемним є вміння приймати рішення та брати на себе відповідальність за них, співпрацювати з іншими людьми, мирно вирішувати конфліктні ситуації, керувати емоціями, формулювати свої вислови, бути ініціативним та підприємливим. Шкандибає на дві ноги наше вміння представити себе, подати чи вигідно продати свій талант, ідеї, напрацювання. Про вміння прогнозувати в часі розвиток подій, витримку і терпіння годі й говорити.
 

І саме перераховані (перелік не повний, можете додати свої) вміння, компетенції, наскрізні лінії, цінності, властивості, «м’які навички» - називайте як вам до вподоби, має формувати школа. Ці речі є її ГОЛОВНИМ завданням, а не знання. Не аналізуючи критично інформацію наші люди щоразу на виборах воліють проголосувати за того ж самого популіста, який солодко каже слово «халва», ніж за того, хто реально розкаже про довгий і тернистий шлях, який потрібно пройти, щоб держава піднялася з колін.
 

Боячись брати ініціативу, приймати рішення та відповідати за них, невміння комунікувати з людьми, обґрунтовувати свою позицію та відстоювати її змушує нас весь час чекати, що зверху (кабмін, МОН, департамент) прийде така бумаженція!, яка дозволить закрити неефективні, з точки зору освіти, та фінансово не виправдані школи без обговорення з громадськістю.
 

Невміння аналізувати, системно мислити та оцінювати ризики, небажання об’єктивно сприймати реальність, не маючи витримки і терпіння постійно викликає роздратування погодними явищами: Тут краще Наталії Діденко я не напишу: «Запізнилася весна - горе! Те, що, не зважаючи на пізні пристойні снігопади, не було катастрофічних повеней - це вже не цікавить. Аж до спеки треба нити, що весна запізнилася. Прийшли +30+32 градуси в кінці квітня - катастрофа.

Вже ламаються у голосінні руки, що спекотно і всепропало. Що не було цього року заморозків під час цвітіння абрикос і те, що, зазвичай, це буває майже щороку - кому це цікаво. Головне - не забути поскиглити. Почався дощ - почалося ниття, що в окремо взятому дворі 'хібатодощ?', не встиг дощ розгулятися, вже б'є фейсбучна лихоманка - ’а в нас нема', не бажаючи хоча б до умовних ’десяти' порахувати, не спалило блискавкою, не побило градом - 'тю, а казали ж...' і так далі.
 

Чому освіта відповідальна за наші нещастя?

Озвучу тільки те, що лежить на поверхні і через що кожен з нас пройшов.

  1. Великим злом для розвитку дитячої думки, аналізу, варіативності у підході до вирішення задач є завдання з математики, фізики, хімії, що мають виключно єдиний варіант розв’язку і правильну відповідь, яка ще й надрукована на останніх сторінках підручника. В житті не всі рішення правильні, інколи немає правильних рішень, а інколи варто шукати «правильніше» рішення з декількох варіантів. Чи застосовувати різні підходи до вирішення, співпрацюючи з різними людьми, чи слухаючи їх поради, чи … Нас же вчили, що відповідь є і вона правильна або неправильна.
  2. Вчитель завжди каже правильно. Інколи батьки учнів початкової школи просять вчителя, щоб він доніс до дитини певні батьківські настанови, бо «вас краще слухається». Звідси наша впевненість, що інформація з вуст авторитета, популярної людини (політика, журналіста блогера, ТБ) правильна і не потребує критичного осмислення. Раніше вчитель був мало не єдиним джерелом знань. Тепер же учні з певних питань, навіть профільних, завдяки Інтернету можуть мати більш актуальну інформацію. І вчителю потрібно з цим «звикнутися», ба більше того – навчитися використовувати, застосовуючи в проектах, випереджаючому навчанні тощо.
  3. Колгосп: зрівнялівка в завданнях і результатах, показова дисципліна в класі понад усе (руки на парті, дивимося в потилицю один одному), однакові мірила досягнень (кількість помилок в диктанті, кількість правильно розв’язаних прикладів з математики, тести). Це все породило безініціативність, боязнь висловити пропозицію та прийняти рішення і як результат відсутня відповідальність за свої вчинки. Важко уявити, що така система може навчити проявлятися, «висовуватися» та подати себе у найвигіднішому світлі.
  4. Класно-урочна система ду-у-у-у-уже звужує вибір форм організації освітньої діяльності. Зазвичай це індивідуальна робота над завданнями, рідше, така потрібна для комунікацій, робота в парах і групах. Але чи багато вчителів її реально застосовують поза відкритими уроками? Подача матеріалу в лекційній формі чи шляхом конспектування (дуже полюбляють в сільських школах з малою наповнюваністю учнів). А потрібно вчити дітей не зубрити, а шукати інформацію, знати де її знайти, досліджувати, впроваджувати в практику!
  5. Предметність навчання. Життя людини не розбито на хімію, біологію, географію, фізику. В житті ми рідко розділяємо книги за авторством українських і зарубіжних класиків. А в школі ділимо. І розглядаємо будову ядра на фізиці і на хімії - по різному. Надія на проекти. Але для міжпредметних проектів потрібно щоб багато зірок зійшлося на небі.
  6. Оцінка, як мірило абсолютного успіху. Хибність цієї парадигми проявляється навіть в тому, що відмінники далеко не завжди є успішними в житті. Однак учні, за стимулювання батьків, намагаються будь-яким чином отримати вищу оцінку. В діло йдуть всі методи. І списування є самим безневинним з них. А навіщо така оцінка?!
     

Міністр освіти Ліля Гриневич нещодавно оприлюднила інформацію про дані досліджень, проведених в Гарвардському та Стенфордському університетах, щодо складових успіху. Відповідно до цих даних тільки 15% кар’єрного успіху забезпечується рівнем професійних навичок. У той час як інші 85% – це так звані «м’які навички» (Soft Skills).
Якщо спроектувати це на шкільну освіту, то можна припустити, що результатом освітнього процесу на 15% відсотків мають бути знання і на 85% «м’які навички».
Тобто цінність кожного уроку, проекту, заходу на 15% в змісті навчального матеріалу і на 85% в формі і діях.

До прикладу з фізики: при вивченні сили тертя на уроці набагато важливішим є обговорення та дискусія різних точок зору на питання, пошук альтернативних, інколи фантастичних позицій, спростування їх, логічне підведення до запланованих результатів ніж, власне, вивчення самої формули сили тертя ковзання.

Чи інший приклад з трудового навчання: при виконанні проекту «гольничка» набагато важливішим є аргументація щодо вибору цього об’єкта, аналіз та вибір запропонованих форм, матеріалів та технік оздоблення, обґрунтування та захист свого рішення щодо вибору, презентація та самооцінка проекту ніж вміння шити ручним способом, якого набула учениця виконуючи проект.
 

Наразі широко дискутується Концепція підготовки вчителя. На мою скромну думку, дані досліджень провідних світових університетів, що їх озвучила Міністр освіти і науки, можна і потрібно спроектувати і на підготовку вчителя. Вчитель на 85% має бути ВЧИТИЛЕМ і на 15% предметником.

Бо «м’які навички» формують всі вчителі не залежно від профілю.
В мене немає сумнівів, що зміни в освіті потрібні, вони важливі і нагальні. Не відштовхуйте їх, не противтеся. Використайте їх на користь дітей. Навіть якщо вам прийдеться для цього добре попрацювати.

Сергій Дятленко      Джерело

 

 

Категорія: Суспільство | Переглядів: 64 | Додав: Leonid