Головна » Статті » Сторінка психолога

Сторінка психолога

Соціально- психологічний супровід дітей з особливими освітніми потребами

 

Правильне ставлення до хворої дитини.

 

Кожен, хто вступає в контакт із хворою дитиною і доглядає за нею, повинен мати відповідні знання та вміння, такт, знати, як потрібно поводитися. Хвору дитину потрібно оберігати, але в деяких моментах варто виставляти чіткі вимоги, звичайно з урахуванням її можливостей. Непра­вильне ставлення дорослого до дитини об­тяжує та ускладнює її психічний і емоційний стан, поглиблює відчуття неповноцінності. Дорослий має усвідомлювати наявність від­хилень у психічному і фізичному розвитку дитини, давати можливість чергувати сон і дозвілля, оберігати від ізоляції, бути уваж­ним і комунікабельним, терплячим, відкри­тим, поважати дитину як особистість попри всі вади.

 

Усунення шкідливих впливів (зовнішніх і внутрішніх): матеріальні нестатки, стосун­ки між дорослими в сім'ї, ізольованість ро­дини, ставлення оточення до дитини та сім'ї загалом тощо.

Кожен учень по - своєму унікальний, його потреби специфічні. Будь – яка дитина дуже цінна для своїх батьків і родичів, а всі діти разом - неоціненний скарб суспільства, запорука його майбутньої долі.

Особливості роботи з дітьми із психофізичними вадами

Робота з дітьми, які мають особливі по­треби, вимагає не тільки знань і досвіду, а ще й терпіння, любові до них. Нерідко ці діти залишаються сам на сам зі своїми проблемами, стають непотрібні ані бать­кам, ані педагогам. Така дитина, як правило, викликає роздратування, ворожість, бажання бути до неї особливо вимогливим, а ще кра­ще — взагалі позбутися її. У цьому випадку психолог є єдиною опорою і підтримкою такого учня, оскільки саме він покликаний захищати її як особистість.

Психолого-педагогічна реабілітація по­лягає в корекційно-навчальних заняттях, трудо-, ігротерапії, індивідуальній і груповій психотерапії.

Уключення в навчальні заняття відбу­вається поступово, пристосування дітей до того чи іншого виду діяльності вимагає тривалого часу.

Заняття проводять у двох напрямах: як форму для отримання знань і як розви­ток, корегування процесів мислення, ува­ги, регуляція поведінкових реакцій. Робота з виправлення порушень — індивідуалізова­на для кожної дитини і групи захворювань. Характер занять, навантаження і дозвілля оцінюють на основі природи психічного роз­ладу, залишкових можливостей, фазових станів.

Навчально-виховний, психолого-педаго- гічний, корекційний і реабілітаційний про­цес для кожної дитини має свої особливості, оскільки залежить від тієї вади, яку вона має . Але головне — їхня цілісність, орієнтована на кінцевий резуль­тат — розвиток особистості, її соціальну ре­абілітацію.

Діти з вадами зору і слуху

 

У роботі з такими учнями потрібно широко використовувати засоби наочності (картки із завданнями, числами, словами, картинками тощо), які дозволяють сприймати матеріал візуально і на слух.

Необхідно вчити дитину використовувати і розвивати компенсаторні форми спілку­вання: зір, слух, нюх, тактильність, а також забезпечити руховою активністю (для дітей із вадами слуху).

Слід застосовувати різні способи заохо­чення до участі в загальних фронтальних заняттях (написання слухового диктанту, розв'язання задач і прикладів тощо).

Необхідно допомагати індивідуально і приділяти увагу на уроці кожній дитині (запитання-натяки, виправлення помилок), проводити корекційні заняття відповідно до індивідуальних потреб і можливостей.

Потрібно використовувати технічні й оп­тичні засоби навчання, компенсації, корек­ції, відновлення порушених і недорозви­нутих функцій зору та слуху, музикотера­пію на корекційних заняттях (для дітей зі слабким зором) і арт-терапію (для дітей зі слабким слухом).

Допомогти дитині адаптуватися до ко­лективу можна, підкреслюючи і заохочую­чи будь-які її досягнення; давати доступні завдання; підтримувати і допомагати, якщо виникли труднощі; розвивати здатність витримувати і долати невдачі, не впадати у відчай, формувати позитивне ставлення однокласників.

ДІТИ з дцп

 

Облаштуйте навчальний куточок, забез­печте індивідуальними меблями (парта, ор­топедичні пристрої тощо), місцем для про­ведення фізкультхвилинок.

Структура заняття навчання дітей повин­на містити такі етапи: психологічна підготов­ка (1—3 хв); логопедична розминка (3—4 хв); основна частина (20—25 хв); фізкультхви- линка (2 хв); завершення (4—6 хв).

Необхідно враховувати під час роботи соматичні, психофізичні показники кож­ної дитини (у комплексі). Радимо урізно­манітнювати форми викладу навчальної інформації з урахуванням рівня розвитку уражених сфер і функцій; захищати дітей від фізичного та розумового перевантаження, правильно обирати темп і способи засвоєн­ня знань.

Корекційна програма має включати: впра­ви для зняття зорового напруження, від­повідний ортопедичний режим, обов'язкову логопедичну гімнастику, фізичні вправи на розвиток загальної та дрібної моторики й мускулатури.

Психологічна підготовка до уроку може бути побудована за таким планом: всупні бесіди, розмови на побутові теми для ство­рення позитивного настрою, пробудження інтересу. Для успішної організації уроку слід дозувати наочність, вчасно переклю­чати увагу дитини з одного виду діяльності на інший, забезпечуючи сприятливий режим роботи.

При закріпленні навчального матеріа­лу варто застосовувати ті форми, прийоми викладу, які допомагають краще запам'ятати інформацію: усне промовляння, складання схем, плану, відповіді на запитання тощо.

Необхідно вводити у навчальний процес інтегровані елементи: музику, аплікацію, ритмічні вправи, малювання, ліплення, спі­ви, що компенсують розлади сенсорно-мо- торного розвитку, формують пізнавальну діяльність, покращують інтелектуальну ак­тивність.


 

Діти із ЗПР

 

Потрібно посилити контакти дитини з людьми. Це досягається через уважне, доб­розичливе ставлення, організацію спільної діяльності з іншими дітьми, створення си­туацій успіху.

Підвищити самооцінку дитини можна: допомігши дитині усвідомити й відчути, що-вона може щось робити краще за своїх однолітків, переконавши її в можливості са­мостійно долати труднощі.

Слід формувати працездатність (уміння і бажання працювати) через надання дитині різноманітних доручень, які б мобілізували її активність. Необхідно ліквідувати прогалини у знаннях. Це досягається через індивідуаль­ні та додаткові завдання, самопідготовку, спеціальні корекційні заняття:

• корекція повинна бути спрямована на формування почуття реального, адап­тації до життєвих ситуацій; самостійності, подоланні труднощів при переході від ігор до навчання, створення пізнавальних інте­ресів і стереотипів діяльності;

  • заняття мають стимулювати у дітей інтерес до навчання, виробити позитивне ставлення до виконання завдань.

На початку занять потрібно використову­вати наочний матеріал, що відповідає умовам створеної ситуації, насиченої елементами гри.

Слід формувати мотивацію до навчання через стимулювання бажання отримати по­зитивну оцінку, заслужити схвалення.

Діти з вадами розумового розвитку

 

Необхідне надання дітям постійної ін­дивідуальної допомоги у процесі виконання тих чи інших навчальних завдань (навідні запитання, пряме керування діяльністю).

Варто забезпечити розуміння дитиною запропонованих їй інструкцій, оскільки від цього залежить успішність виконання на­вчальної діяльності.

Формування позитивного ставлення до школи і навчальної діяльності досягається через відчуття себе рівноправним членом колективу, турботу і доброзичливе ставлення оточення.

Радимо проводити корекійні заняття для розвитку психічних процесів, спираючись на індивідуальні потреби і можливості дитини, використовувати музикотерапію.

Неабияк важлива і трудотерапія, оскільки праця знижує загальну збудливість і відволі­кає увагу від примітивних потягів і схиль­ності до агресивних і асоціальних вчинків. Слід дбати і про дотримання психогігієніч­них умов при організації та проведенні пе­дагогічного процесу — індивідуальний підхід і дозування навантаженім.

Навчально-виховну роботу потрібно поєд­нувати з:

  • моніторингом стану дитини (здійснює психіатр, психолог, педагог, олігофренопеда- гог);

  • корекційною роботою (проводять де­фектологи) для відновлення і корекції мов­лення та моторики.

Рекомендовані ігри та вправи для дітей із вадами


 

Вправи та ігри для психокорекції мають відповідати таким вимогам:

  • використовувати різні рівні виконан­ня завдань (наочно-дієвий, наочно-образ- ний, вербальний) відповідно до концепції поетапного формування розумових дій;

  • відповідати принципу поступового ускладнення завдань у межах зони найближ­чого розвитку дитини;

  • проводитися не лише на ігровому, а й на дидактичному матеріалі відповідно до програм певних предметів для забезпе­чення перенесення сформованих пізнаваль­них операцій і дій у навчальну діяльність;

  • спонукати дітей використовувати засвоєні прийоми пізнавальної діяльності на уроках і під час виконання домашніх зав­дань.

  •  

Розумово відсталі діти, діти із ЗПР

 

Ігри, що сприяють розвитку зорових, слухових, нюхових відчуттів, окоміру: «Якого кольору не стало?», «Упізнай запах (звук)»,

    1. «Визнач на дотик», «Упізнай товариша по голосу» тощо.

«Упізнай товариша по голосу»: учень, який стоїть спиною до класу, вгадує свого товариша за фразою: «Упізнай мій голос!». Ускладнення гри: двоє одночасно кажуть: «Спробуй упізнати наші голоси».

    1. Ігри, що розвивають спостережливість, увагу, уяву, пам'ять. Це ігри на порівняння, узагальнення, спостережливість: «Скільки предметів ти помітив?», «Відшукай предмет», «Хто швидше збере?», «Що закреслити і що підкреслити?» тощо.

«По полотну з трьома горошинами». По­трібно пройти «полотном» (доріжкою) з од­ного кінця класу в інший, тримаючи на до­лоні книжку, на якій лежать три горошини (розподіл уваги).

    1. Ігри на розвиток мови, мовлення спри­яють розвитку мови, кмітливості, швидкості реакції: «Закінчи слово», «Назви круглий (квадратний, трикутний) предмет», «Назви одним словом», «Навпаки», «Доповни ре­чення» тощо.

«Назви предмет»: ведучий називає озна­ку, а учень — предмет, який може її мати: вузька — стрічка, довгий — канат, солод­кий — цукор.

    1. Ігри і вправи для корекції моторики: використання різноманітних конструкторів, мозаїк, кубиків, робота з пластиліном; ігри з фішками, вправи з колесом, м'ячем; ігри «Боротьба», «Каруселі», «Лелека ходить по болоту».

Діти із вадами зору

 

1. Ігри на розвиток сенсорної сфери і сен­сорної діяльності сприяють формуванню вмінь у дітей розрізняти, порівнювати, виді­ляти і називати характерні ознаки та влас­тивості предметного світу. Наприклад: «Хто швидше збере палички?», «Знайди такий же», «Якої геометричної фігури не стало?», «Чого не стало?», «Розклади за кольором», «Розклади за відтінками».

«Хто швидше збере палички»: дітям пропонують у скляночки певного кольору зібрати палички такого ж кольору. Із цих паличок вони викладають різні геометричні фігури і прості предметні зображення (хатка, ялинка). Мета гри: диференціація кольору, рахування.

      1. Логічні ігри, спрямовані на форму­вання вміння класифікувати, групувати, систематизувати предмети за спільними й відмінними ознаками. Це ігри: «Кожній іграшці — своє місце», «Знайди дерево, квіт­ку за картинкою», «Вдягни ляльку», «Постав речі на місце», «Знайди чашці місце», «Хто з яким м'ячем грає?» тощо.

«Угадай за описом»: дитині пропонують картинку із зображенням предметів: іграшки, меблі, взуття, посуд. Завдання: «Відгадай загадку, опиши предмет». Хто відгадує, той отримує картку. Виграє той, у кого буде най­більше карток.

      1. Словесні ігри, малювання значення слова; пов'язати слово з ілюстрацією, що йо­го передає; скласти якомога більше слів, що починаються однаково тощо.

Діти із вадами слуху

 

        1. Ігри для розвитку дрібної моторики — вправи з ґудзиками, кубиками, пірамідкою, мозаїкою, конструкторами.

«Розклади у чашки»: дитині пропонують зібрати ґудзики двох кольорів (червоні й білі) з підлоги, поділити їх у чашки відповідного кольору.

      1. Ігри для формування просторової орієнтації та просторових уявлень — скла­дання предмета з кількох частин. Усі ігри проводять із дітьми за наочним зразком до­рослого.

      2. Ігри на розвиток творчості. Дорослий показує уявні дії з предметами, а дитина поступово, наслідуючи дорослого, сама буде фантазувати і здійснювати різноманітні уяв­ні дії.

      3. Ігри на розвиток мовлення — вправи, пов'язані з використанням предмета в різно­манітних ситуаціях. Для розвитку активного словника слід привчати вживати відомі ді­тям слова та речення для висловлення своїх бажань. Наприклад: «Я хочу пити», «Ходімо гуляти» тощо. Якщо дитина починає вико­ристовувати жести, міміку, дорослий має виразом обличчя показати, що не розуміє, або ж повторити своє прохання ще раз.

      4. Ігри, що розвивають психічні процеси та спостережливість. Це завдання на знахо­дження подібності й відмінності, порівнян­ня, групування: «Чого не стало?», «Знайди пару», «Порівняй» тощо. Усі ігри, вправи проводять на наочному матеріалі.

Діти з ДЦП

 

        1. Ігри на розвиток сенсорних систем і функцій, смислової пам'яті, уваги (зосе­редженості), просторової уяви, зокрема ро­зуміння сторін (ліва — права): «Паровозик», «Сороканіжка», «Капітан» тощо.

«Сороконіжка»: діти стають (сидять) один за одним, поклавши руки на учасника, який стоїть попереду. Перша дитина (голова) ко­мандує іншим (тулубом) рухи чи дії: «Права (ліва) нога (рука) вперед (уверх, униз...)». Діти (тіло сороканіжки) намагаються по­вторити ці дії чи рухи.

          1. Ігри на розвиток мови та мовлення.

          2. Вправи та ігри на розвиток великої та дрібної моторики.

          3. Ігри та вправи на формування і під­тримку позитивної мотивації.

          4. Ігри на регуляцію емоційно-вольової сфери: подолання страхів, тривожності, над­мірної вразливості, агресивності; врави на ре­лаксацію, вміння знімати напруження.

          5. Ігри на розвиток цілеспрямованої діяльності.

          6. Вправи на активізацію ініціативності, згуртованості колективу.

Структура психокорекційної програми


 

Треба пам'ятати, що психокорекційна робота може включати індивідуальну, гру­пову форми, а у структурі кожного заняття потрібно виділяти початковий, основний і заключний етапи.

На першому етапі створюють доброзичли­вий психологічний клімат, формують позитив­ну мотивацію до занять, засвоюють правила участі у групі, впроваджують групові традиції (зокрема вітання і прощання, вправи на згур­тування дітей і формування в них установки на взаємну підтримку). Метою початкового етапу є налаштування дітей на позитивну взає­модію та зниження їхнього нервово-психічно­го напруження. Для цього використовують психогімнастичні й комунікативні ігри.

Другий етап є найтривалішим. Відбуваєть­ся реалізація зазначених вище напрямів пси- хокорекційного впливу. Темпи просування визначаються зоною найближчого розвитку дітей. Заняття необхідно організовувати та­ким чином, щоб у кожного учня щоразу було якесь досягнення і переживання успіху.

Основний етап полягає у формуванні психічних функцій і операцій, передбачених метою психокорекційного заняття, і містить гармонійно поєднані завдання всіх напрямів психокорекції. Перевагу слід віддавати полі- функціональним завданням, спрямованим на одночасну корекцію різних психічних функцій.

Третій етап — завершальний, учнів на­лаштовують на самостійність у поведінці, навчальну діяльність, взаємодію з іншими людьми, усвідомлення того, що вони вже не потребують постійної систематичної пси­хологічної допомоги.

На заключному етапі використовують рефлексивні вправи на усвідомлення резуль­татів і досягнень заняття, свого ставлення до них. Кожен учасник має одержати пси­хологічне «погладжування» від товаришів та психолога. Радимо психогімнастичні впра­ви на розслаблення, відпочинок, перехід до інших режимних моментів життя. Заняття слід закінчити ритуалом прощання.

Групова та індивідуальна психокорекція ефективна за умови одночасної, системної реалізації третьої складової — узгодження психологічного впливу з навчально-вихов­ним для перенесення результатів психоко­рекції на діяльність і поведінку дитини.

У самій корекційно-реабілітаційній роботі можна виділити три періоди:

  • перший — інтенсивної корекції, по­кликаний забезпечити соціально-психоло­гічну адаптацію та оптимізацію психічного розвитку учнів із психофізичними вадами в умовах навчально-виховного процесу;

  • другий — закріплення і поглиблення досягнутих результатів;

  • третій — підтримка поступового психіч­ного розвитку дитини та оптимальних умов її навчання і взаємодії із соціальним середо­вищем; профілактика можливих ускладнень у критичні періоди психічного онтогенезу.

Найбільше занять необхідно проводи­ти у перший період, у другий їхня кількість зменшується, а у третій заняття проводять за потреби (з ініціативи як психолога, так і дитини).

Важлива роль у здійсненні корекційно- реабілітаційної роботи належить педагогу та батькам.

Діяльність педагога в корекційній роботі спрямована на розвиток і формування осо­бистості, забезпечення соціально-психоло- гічної реабілітації та трудової адаптації учня, виховання в нього загальнолюдських ціннос­тей, громадянської позиції. Реалізація цієї мети відбувається через виконання основних професійних завдань залежно від посадових обов’язків педагога. Проте, не зважаючи на посаду і заклад педагог виконує певні види корекційне – педагогічної діяльності, які відрізняються лише обсягом, спрямованістю, але збігаються за когнітивним та організаційно – операційним компонентом.

 

Категорія: Сторінка психолога | Додав: Leonid (22.03.2013)
Переглядів: 1260